Про раду

До складу Приліпської сільської ради входить 2 населених пункти:

• село Приліпка
• село Глибока Долина

Приліпка – село, центр сільської ради. Розташоване за  25  км від районного центру смт Козельщина. Найближча залізнична станція - Козельщина, за   25  км.  Площа  населеного пункту  - 274.4  га.

Населення (на 01.01.2016 року) - 291  особа. Кількість дворів (на 01.01.2016 року) всього – 220  дворів, з реєстрацією місця проживання -  107 дворів. 

Глибока Долина – село, входить до складу Приліпської сільської ради.

Розташоване за 8 км. від с. Приліпка.  Площа  населеного  пункту  - 68.6 га. 

Населення (на 01.01.2016  року) -  35 осіб.

Кількість дворів (на 01.01.2016 року) всього 24 двори, з реєстрацією місця проживання – 19 дворів. 

День села – 24 серпня.

Площа  сільської ради - 2624.80 га.

Установи та підприємства, які діють на території сільської ради (станом на 01.01.2016 року):

• Сільська  рада
• сільський  клуб
• ФАП
• бібліотека  
• 1 магазин

Здійснюють господарську  діяльність:

• ТОВ „ Агротехнологія „
• ТОВ « Агро СТВ»,  
• фермерські господарства „ Астрагал”, „Обрій„, «Бакай». 

На території села є 2 братські  могили, одна часів громадянської війни, друга- часів Великої Вітчизняної війни.       

В центрі села Приліпка - пам”ятник загиблим воїнам в роки Великої Вітчизняної війни, встановлений у 1959 році. В 2008 році на території сільської ради  встановлено 2 пам”ятника  жертвам Голодомору 1932-1933 років.

Там, де впадають у річку Псел її права притока р. Хорол  і ліва р. Говтва, високо підіймається  вгору знаменита Шар-гора. До Великої Вітчизняної війни на Шар-горі існувало з десяток осель (а на початку двадцятого століття їх було сорок). Після війни люди продовжували зселятись з гори.. Остання хата на горі, тобто в колишньому містечку Говтва, зникла в 1958 році. На Шар-горі, майже до середини ХХ століття зберігалася церква Успіня Пресвятої Богородиці (збудована в 1743 році), споруда унікальної дерев”яної архітектури, збудована у Візантійському стилі .Церкву кілька разів  оновляли. У церковному дворі  була дзвіниця  ,що мала сім дзвонів, які було чути навіть у Козельщині.  В 1936 році  Успенський собор було повалено і розібрано на дерево .    

У січні 1918 р. вперше встановлено радянську владу. В роки НЕПу люди хотіли створити  комуни, але для цього не було матеріальної бази. За роки громадянської війни було багато знищено, розкрадено бандами. Тому землю поділили по одній десятині, навіть на немовлят. Чотири роки люди жили одноосібно. За цей час приліпчани  виробляли багато продукції: хліб, борошно,  вирощували багато худоби. В селі було п”ять млинів-вітряків, які переробляли зерно всієї околиці, пізніше (за часи  колгоспів) вони перейшли в занепад. 

Про часи  колективізації збереглися письмові спогади старожила (нині померлого) Оніщенко Андрія  Федотовича: „..... Після НЕПу люди не хотіли іти в СОЗи, бо одноосібно  жилося краще. У 1929 році на Шевелівщині  було створено перший колгосп „Трудовик” , пізніше на початку  30-х- років  колгоспи „Відгук„ - на Подолі, в Глибокій Долині - колгосп „Бджілка„ (пізніше  перейменовано в колгосп ім.Т.Г. Шевченка, в с. Приліпка – колгосп „П”ятирічка". Тобто,  на території двох сіл Приліпка та Глибока Долина   в той час існувало чотири колективні господарства. На  початку 30-х років колгоспи „Трудовик„, „Відгук„ і "П”ятирічка" об”єднались в одне господарство і назвали його "П”ятирічка". Після війни „П”ятирічка„ і колгосп імені Т.Г. Шевченка (в с. Глибока Долина) об”єднались в одне господарство - колгосп імені М.С.Хрущова . 

Голод 1932-1933 років смертоносним крилом не обминув і Приліпку. По селах Приліпка, Глибока Долина, Загребля від голоду померло більше 350 чоловік. Голодна смерть косила цілі сім”ї. 

Хоча, за спогадами жителя с. Глибока Долина Михна Максима Мусійовича (нині померлого): „......У Глибокій  Долині створення колгоспів проходило організовано. Можливо через це і голодомор 1933 року не так  відчутно вдарив по жителях села. Не було масового вимирання, бо колгосп  давав працюючим продовольчі пайки. Дітей харчували  в школі  краще, ніж в Приліпці„. 

З початком Великої Вітчизняної війни на фронті були лише ті приліпчани, які на той час служили в Армії.15 вересня 1941 року  в село вступили фашисти, які організували місцеву владу. На примусові роботи до Німеччини було вивезено 50 чоловік. Не всі звідти повернулися.  

Відступаючи, у вересні 1943 р. гітлерівці  розграбували і знищили все майно. Спалили і зруйнували 14 колгоспних приміщень, клуб, дві школи, міст, майже всі селянські хати. 23 вересня 1943 року село Приліпка  було звільнено.  

Рішенням виконавчого комітету Приліпської сільської ради народних депутатів до книги Вічної слави занесені 150 імен людей, що загинули на фронтах війни. А  в 2003 році, рішенням  виконавчого комітету, до Книги Слави занесені також інваліди Великої вітчизняної війни та учасники бойових дій, які померли в мирний час. Після війни поступово почалося відродження колгоспу. В 1958 році колгосп імені Хрущова було перейменовано в колгосп „Зоря„. Головою колгоспу працювали: Марендич Іван Миколайович, Обертас Михайло Данилович, Костиря  Федір Єгорович, Петренко Олександр Васильович, Хмельницький Віктор Іванович, Варяниця Андрій  Олексійович.

Постійно зростав добробут приліпчан. З 1967 по 1986 роки, з невеликими перервами, головою правління колгоспу „Зоря„ працював Руденко Василь Якович. За цей  час було збудовано нові приміщення  двох корівників в с. Глибока Долина, дві кормокухні, дві вагові, комора, майстерня, три магазини, пташник, брудер, два свинарника, літні табори для худоби, два криті токи, поливну систему. 

Лише в 1970 році було завершено електрифікацію на Подолі (частина Приліпки). Силами колгоспу було збудовано 20 житлових будинків для спеціалістів  та молодих сімей . 

В 1968 році розпочинається будівництво нової восьмирічної школи. Силами сільської громади було викопано траншею і закладено фундамент. Далі будівництво було передано  будівельній організації СУ-17.Уже в 1971 році учні святкували новосілля. 

Восени 1983 року було введено в експлуатацію новий добротний залізобетонний міст, що став для Приліпки надійним  транспортним шляхом. З відкриттям мосту відпала потреба при розливах Псла тримати цілодобово на річці човни та перевізників, які могли знадобитися  щохвилини.

З 1986 по 2002 рік (з невеликою перервою) головою колгоспу „Зоря” працював Домаєв Олексій Миколайович. За цей час побудовано близько 20 житлових будинків для молодих сімей, продовжується індивідуальне будівництво. 

У 50- 80-роки на території сільської ради працював цегельний завод. Вся сировина була  поруч. Глину і пісок   використовували з гори і за кілька метрів з річки Псел брали воду. Всю роботу виконували вручну: місили глину, виробляли цеглу у дерев”яних формах, висушували на сонці, потім викладали у велику глиняну піч, і там випалювали соломою, яку підвозили підводами, запряженими волами. У 1968 році  завод було реконструйовано. До будівництва  були залучені 5 колгоспів: „Зоря„, „Вітчизна „,Перемога”, ім.. ХХІ з”їзду КПРС, ім...Жданова. В будівництво було вкладено 260 тис. рублів. Повністю було механізовано виготовлення сирцю, який підвісною  лінією транспортувався у дві сушарки, після висихання цією ж підвісною переправляли сирець у нову, велику  піч, де випалювали цеглу вугіллям. В 1992 році було виготовлено  останню партію цегли. А потім завод було продано і занедбано.  

В 1990 – х роках   до села  підведено газопровід. З 2000 року по 2007 в  селах   Приліпка та Глибока Долина  проводилася газифікація. Громада  створювала кооперативи, а також самостійно  люди  за власні кошти  газифікували свої оселі. На підвідний газопровід до села  Глибока Долина  держава виділила  кошти в сумі – 30000.0 грн. Власні  оселі  населення села Глибока Долина газифікували за власні кошти .

В післявоєнний час та 50-х роках  головою сільської ради були: Міщенко Валентин Миколайович, Півоваренко Микола Степанович. 

60-90 роки села Приліпка та Глибока Долина відносилися спочатку до Говтвянської сільської ради, а з 1986 року по 1993 рік – до Хорішківської сільської ради.

В 1993 році було утворено Приліпську сільську раду. З квітня 1993 року по 2002 рік головою сільської ради працював Таран Сергій Олексійович. 

В  1995 році на території сільської ради започатковано проведення на Шаргорі  обласного свята „Козацької слави – цілюще джерело". 

30 вересня 1995 року на Шаргорі встановлено пам”ятний знак на честь 900 - річчя першої згадки  про поселення Голтва. З того часу, щороку, на Шаргорі, в останню суботу травня, проводиться чудове дійство, за участю творчих колективів області. З 2002 року головою села  громада обирає Домаєва Олексія Миколайовича.

Славна Приліпка трудовими людьми. У 80 –ті роки - Обертас Алла Іванівна – доярка трьох тисячниця, нагороджена медаллю ”За трудову відзнаку„, Скляревський Петро Олексійович, - комбайнер, нагороджений Орденом „Трудової слави ІІІ ст.” та Орденом Трудового Червоного Прапора, Тукало Григорій Федорович – коваль. Зіненко Віктор Трохимович, Сірик Григорій Миколайович, Кундиус Борис Прокопович нагороджені Орденом „Знак Пошани„, Скляревський Олександр Микитович нагороджений  Орденом „ Трудової Слави ІІІ ст.”.

Військовими стали – Вербицький  Григорій  Єлисейович – полковник у відставці, ветеран Великої вітчизняної війни,  Матвієнко Віктор Іванович – полковник СБУ у відставці, Кундиус Григорій Данилович – підполковник,  Сірик Петро Іванович – льотчик цивільної авіації.

Різні галузі наукових досліджень  приваблювали  багатьох приліпчан:
Кісіль Олексій Миколайович –кандидат технічних наук, краєзнавець за покликанням, написав історичні дослідження „Говтва- 900„,„ Острянинова війна„;
Сірик Лідія Федорівна – лікар-гінеколог, доктор медичних наук, працювала заступником начальника  обласного відділу охорони здоров”я м. Донецька;
Серажим  Ігор Антонович – відомий лікар - невропатолог; Скляревський Михайло Олексійович – кандидат біологічних наук, співробітник інституту овочівництва та баштанництва УААН, співавтор книги „Все про город„; Матвієнко Павло Іванович – доцент, працював ректором Полтавського інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, мав військове звання майора; Романенко Юрій Іванович – кандидат математичних наук.

Звання „Відмінник Народної освіти„ мають вчителі-пенсіонери, подружжя Прокопенків – Лідія Антонівна  та Віктор Тимофійович.

Тривалий час позаштатним сільським кореспондентом районної газети „Радянське село„ був ветеран Великої Вітчизняної війни – Тукало Федір Семенович.

Із 20-30- х років стало традицією для українських письменників  відвідувати Шар-гору. Сюди часто  приїзджали  Олесь Гончар, Дмитро Косарик.

Героїчне минуле нашого краю надихнуло на пробу пера  вчителів-істориків за фахом  Прокопенка Віктора Тимофійовича  та Зарівчацька Ларису Володимирівну, вчителів Приліпської школи в різний час. 

В їх віршах –  пам”ять  про  історичне минуле нашого краю, любов  до рідної землі.

   

МОЄ ПРАДАВНЄ СЕЛО 
В.Т.Прокопенко 

Під горою притулилось моє прадавнєє село 
Колись тут козаки  жили і не журились,
Хоч тяжко інколи було.

Не раз рубалися із ляхом, і турка хитрого громили
В долинах вороги лягали прахом,
А на горі росли козацькії могили. 

Ось Дів-могила  піднялась, вітри над нею віють без спочинку
На вірність тут козак поклявсь,
Поклявсь любити Батьківщину.

Є ще Панасова могила, і є  могила Гостра.
Козаків там після битви хоронили 
У почестях, і просто.

В шовковицях Гора, он, Лиса, і Шар-гора шипшиною окута 
Тут вже козак не креше списом 
Та в серці нашім він ще не забутий.

Хто бачив Рубаний Ярок  і був в урочищі Топиршки 
Той зна історії малесенький урок, 
Легенди давньої усмішку.
 
Там з ляхами рубався Остряниця, за батька рідного, за кращу долю.
На спогад нам лишилася  криниця  
Із чистою холодною водою.

Бував Пушкар, полковник славний, на цій Горі, збирав козаків до криниці,
Бунчук його вогнем горів 
А коник Псільську пив водицю.

До церкви потім  всі ходили  вінчались і діток хрестили,
У бога прощення молили 
За ті гріхи, що їх вчинили.

Козацька слава промайнула, а Шар-гора стоїть як і колись,
І, щоб минуле не забулось, 
На рідні гори подивись.

Завжди із гордістю дивіться на пам”ятний кремінний знак 
І в серці тим завжди гордіться,
Що пращур  ваш - із Шар-гори простий козак.
                                     

ПОСВЯТА   ПРИЛІПЦІ
Л.В. Зарівчацька 

Де Псьол  між кручами на тихі зорі лине,
Акацій запах ллється  терпко, як меди,
Моє село - для мене ти єдине 
Моя ти Приліпко, заквітчана в сади.

На землю  щедру, хлібом і плодами благодатну 
На твій широкий, урожайний лан 
Впродовж віків на раз претендувала 
І  польська  шабля й кримський ятаган.

На Шар-горі містечко тут стояло, 
Фортеця із великим Степом на межі 
Від печенігів, половців, хозар обороняло 
Полян південно-східні рубежі.

Тут проти шляхти Острянин  піднявся 
Коронного Потоцького під Говтвою розбив, 
Щоб через десять літ вогонь зайнявся  визвольної  війни,
І польське рабство спопелив.

Нові вітри, нові часи настали,
І, незважаючи, що ці місця святі,
Духовність нищили, безжально поламали 
Успенського собору бані золоті.

На ярмарки  щорічні приїзджало 
Багато люду  із усіх усюд.
Життя  торгове  і культурне вирувало,
Бо Горький, Вишня, і Гончар бували тут.

Моя ти Приліпка, а скільки ти страждала 
Як репресованих везли на Соловки 
Коли під голод цілі сім”ї  помирали 
І від німецьких куль загинули жінки .

Велика Вітчизняна  на фронтах забрала 
Житті немало – їх могили в ковилі.
Сто п”ятдесят імен  внесли до Книги Слави,
До книги Вічності, та у серцях вони живі.

Тут вся  околиця історією дише:
Могила Гостра, Рубаний Ярок...
Ще не один художник полотно напише,
Натхненно ляжуть ще слова в рядок 

Сьогодні можна просто опустити руки: 
Часи непевні, та тримаймось на крилі.
Нащадки Остряниці, ми – козацькі внуки 
І нам хазяйнувать на цій землі.